Головна Культура 7 фільмів, знятих на Закарпатті, про які повинен знати кожен місцевий
7 фільмів, знятих на Закарпатті, про які повинен знати кожен місцевий
7 фільмів, знятих на Закарпатті, про які повинен знати кожен місцевий

Кінографія з першої половини ХХ до початку ХХІ століття.

Олексій Уманський – кіноман, журналіст, режисер-аматор, творець кількох кіноновел та автор документального проекту «Небо, гори і кіно», в якому він проїхався головними місцями кіношної слави краю.

Як розказав Varosh-у сам Олексій, Закарпаття однаково підходить для французів, циган, казкових персонажів і т.д. Втім, ми попросили назвати ключові стрічки національного та світового масштабу, знімальним майданчиком для яких служили закарпатські землі.

«Марійка-невірниця», 1934 р.

На початку 20 століття закарпатське село Колочава, яке багате на легенди і казки, вивчав чеський письменник Іван Ольбрахт. Він пожив там чимало, і дав світові знати про закарпатського «Робіна Гуда» Миколу Шугая та про чарівну природу Карпат. Та є у митця і твір «Марійка невірниця». За його мотивами в Колочаві в 30-х роках чехи зняли художню стрічку.

Навіть неозброєним оком можна побачити, що там не має майже жодного професійного актора, декотрі з них так до кінця і не розуміли, що таке кіно, а були впевнені, що грають у якійсь цирковій виставі. Ролі виконували звичайні мешканці села, які навіть розмовляли на різних мовах – німецькій, чеській чи то просто на діалекті.

Фільм знімався без звуку. Після того, як він був змонтований, актори приїздили до Праги, щоб озвучити своїх персонажів. Головну роль виконала Ганна Шкелебей, яка навіть не вміла писати. Здається в цьому і є вся сіль – і не важливо наскільки там розвинутий драматичний момент, прописаний сценарій і чи є там Джейсон Стетем.

«Карьера Димы Горина», 1961 р.

Культова картина, з розряду соцреалізму. Діма Горін – звичайний клерк, який неправильно видав гроші «труженникам Сибири». Свою помилку він вирішив виправити і відправився на північ. Там Діма і гроші поверне, і важку працю полюбить, і кохання знайде, як часто буває. Разом з коханою він вільно висить на високовольтних дротах, покурюючи махорку.

Головну роль виконав Олександр Дем’яненко, який більше відомий нам в амплуа Шуріка – студента-незграби. Горін – теж лузер, але за характером трохи інший – більш впевнений і вольовий. Є епізод, де він б’є кулаком в обличчя свого колегу. Реальний конфлікт, біля лісу, великих грузовиків і жінок. До речі, по обличчю отримував Володимир Висоцький. Це була його перша роль в кіно. І добре, що свою акторську кар’єру він почав під Ужгородом. Хоча конкретно, де саме знімали невідомо.

«Жаворонок», 1964 р.

Жанр – бойовик або екшн, якщо хочете. Друга світова, декілька полонених тікають з німецького концтабору. Втікачі – інтернаціональна команда – француз і декілька бійців червоної армії, і вони в танку, а значить багато чого вдасться зробити. Наприклад, заїхати в якесь німецьке містечко і в самому центрі рознести пам’ятник міфічному створінню арійських оповідань. 

Власне монумент для зносу поставили в Мукачеві біля будівлі, де зараз РАЦС. Також можна спокійно впізнати будівлю будинку офіцерів, з якого зробили такий собі Штаб Гестапо. «Жаворонок» номінувався на пальмову гілку. І незважаючи на свою невідомість дуже потужний фільм.

«Война и мир», 1965 р.

Модним стало писати Must see, але в данному випадку підійде. Номер один в списку через те, що довгий час не мав собі аналогів за кількістю грошей, реквізиту і людей, задіяних в зйомках. Пишні бали, баталії, хруст французької булки, тисячі статистів – у режисера декілька разів серце зупинялось від роботи, але твір Толстого ніхто інший зафільмувати краще не зміг би.

Вийшла кіноепопея, яка захопила серця мільйонів. І до тепер на території країн колишнього СНД є діти, які твір не читали, але кажуть, що стрічку дивились. Недарма кіно отримало перший ОСКАР в Радянському союзі.

Приємно усвідомлювати, що сприяла цьому всьому Закарпатська земля, яка знадобилась для того, щоб знімати криваві баталії російської та французьких армій. Зйомки проходили в селі Куштановиця, на Мукачівщині. Локація дозволила розгулятись по повній: гармати літають, ешелони драгунів на конях несуться в бій... солдати армії Наполеона – статисти з берегівського полку, росіяни з мукачівського. В актора Тіхонова, який зіграв головну роль, закохались всі місцеві мешканки, такого секс-символу закарпастькі жінки хотіли хоч трошки бачити біля себе, тому і після завершення зйомок залишились легенди про «гусарькі походеньки Болконського»!!!

У 70-х Бондарчук повернеться на Закарпаття, щоб зняти «Ватерлоо» на гроші Діно Де Лаурнетіса з американськими акторами і вже ближче до Ужгорода. З’ясувалося, що Нижнє Солотвино приблизно виглядає так само як і справжнє Ватерлоо, де Наполеон був остаточно розгромлений і позбавлений звання диктатора.

«Трембіта», 1968 р.

З усіх картин, представлених у списку, «Трембіта» – єдина, що може бути зарахована до мюзиклу.

Ну ви знаєте, які раніше мюзикли були. Якщо виражати емоції, то на повне горло, щоб тебе чули всі.

Непримітне кіно, хоча в ньому грають Савелій Крамаров і Євгеній Весник. Знімали біля Хуста. Власне, це єдина картина у своєму дусі, другої, думаю, не буде найближчі років 200.

«Табір іде в небо», 1976 р.

У наш дні часто біля інформації про фільм, можна побачити і цифри, що розповідають про касові збори. Раніше така інформація не доходила до звичайних громадян, хоча вони б могли самотужки підрахувати суму, бо існувало поняття відвідуваності.

В Союзі були свої лідери прокату. У 1976 таким став «Табір іде в небо» – 64 мільйони людей його побачили на великому екрані, а про телебачення й годі говорити.
Циганська сага. І на цей раз одразу декілька локацій для зйомок на Закарпатті.

Похід циган через гори знімали на Міжгірщині, а решту у місті Виноградів – там є кадри біля річки Тиса, в одному з двориків хотіли повісити Зобара-конокрада, а романтична історія тісно пов’язана з руїнами замку «Камків». Місцеві роми гармонійно вписались в масовку, дехто заробляв більше, бо знімався не тільки сам, а й приводив на знімальний майданчик власного коня.

В якомусь плані – це революційне кіно, з оголеними жіночими грудьми. На той час ніхто собі подібного дозволити не міг. Можливо Закарпаття вимагає кардинальних змін!

«Імпорт – експорт», 2007 р.

Ульріх Зайдль – режисер, чиї фільми часто є в основному конкурсі Канського кінофестивалю. Багато хто з кінокритиків називає його і Міхаеля Ханеке найяскравішими представниками австрійскього кіно. Роботи Ульріха реалістичні, актуальні, але повністю позбавлені сентиментальності. Власне такий стиль режисера, він нікого не залишить з нейтральною позицію на зразок «так собі кіно», або «можна один раз подивитись». Ніколи б не міг подумати, що цей австріяк захоче декілька епізодів своєї стрічки «Імпорт-експорт» зняти в Ужгороді в готелі «Закарпаття».

Два героя зупиняються біля головного входу готелю і обговорюють місто. Один з них каже, що воно схоже на пацюкову нору, інший погоджується. Вони заходять всередину, приводять себе до ладу після тривалої поїздки і настає час розваг. Один з них бере в номер дівчину і за гроші змушує її голяка ходити і гавкати як пес, не кажучи вже про самі послуги дівчини в плані сексу. Відверто прямий і місцями шокуючий фільм вартий перегляду хоча б через прекрасну операторську роботу Еда Лахмана.

P.S. В наших краях знімали багато стрічок, але я виділив лише декілька, бо задля всіх доведеться писати дипломну роботу. Можна подивитись стрічку «Небо, гори і кіно», в якій я розповідаю про решту стрічок, хоча ця тема далеко не закрита...

Олексій Уманський, спеціально для Varosh.com.ua

14 лютого 2013, чт, 8:00     12 12190

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити