Головна Люди Галина Скляренко: Мистецтво пояснює, що світ не такий простий, яким ми його уявляємо
Галина Скляренко: Мистецтво пояснює, що світ не такий простий, яким ми його уявляємо
Галина Скляренко: Мистецтво пояснює, що світ не такий простий, яким ми його уявляємо

На запрошення мистецького центру “Галерея ІЛЬКО” Ужгород відвідала відомий український мистецтвознавець, художній критик, автор біля 500 критичних публікацій та куратор численних виставкових проектів Галина Скляренко. Її лекція про сучасне українське мистецтво викликала бажання пильніше поглянути на процеси, які відбуваються у творчих середовищах та спробувати зрозуміти, що наразі коїться із цією сферою. Чи є сучасне мистецтво мистецтвом, які його завдання, куди воно рухається і чого прагне? Своїми думками пані Галина поділилася з нами в інтерв’ю.

– Пані Галино, яке значення для вас самої мають контакти зі слухачами, художниками, творчими людьми під час таких от подорожей і лекцій?

– Це навіть не зовсім лекції. Для мене більш важлива дискусія і зацікавлення. До вас я приїхала на запрошення Тараса Табаки, який є куратором проектів мистецького виставкового центру "Галерея ІЛЬКО". Ми давні знайомі, зустрічаємося на різних художніх акціях. А ще він хоче привозити в Ужгород людей, які працюють із сучасним мистецтвом. Тому я залюбки ділюся досвідом, розповідаю про своє бачення. Для себе під час таких зустрічей роблю висновок про стан мистецького середовища в Україні.

– Які висновки зробили щодо Закарпаття?

– Закарпаття в Україні взагалі займає особливе місце. З одного боку, воно постійно привертає до себе увагу, але не можу сказати, що ми в Києві знаємо все, що тут відбувається. На жаль, українська регіональність і по сьогодні дається взнаки. Якось ми так всі живемо – кожен у своєму просторі: галичани люблять свій Львів, щось роблять закарпатці, щось відбувається в Чернівцях, щось в Одесі. Але цілісної картини нема. Закарпаття в Україні відіграло особливу роль. Об’єднання країни відбулося в середині минулого століття і фактично після ІІ Світової війни. І от тоді, коли на загальній українській сцені з’явилися закарпатські художники, це було надзвичайно потужне і свіже повітря. Вони не мали за плечима досвіду соцреалізму. Вони зберегли, інтерпретували у свій спосіб традиції європейського модернізму 20-30 років.

– Ця європейськість на Закарпатті ще зберігається?

– На жаль, не можу цього сказати. Я сьогодні трохи пройшлася виставками… Може час не той, може я не все побачила, але поки що особливих вражень нема. Хоча ось ця виставка, де ми зараз знаходимося, говорить про те, що свіжі сили є. Є шлях.

– Кожної епохи людство б’ється над питанням, що таке мистецтво, і щоразу відповідає на нього по-різному. То що ж таке мистецтво в сучасній інтерпретації і яка його роль?

– Дійсно, на кожному історичному етапі мистецтво, окрім своїх внутрішніх проблем, виконує якусь суспільну роль. Принаймні, бере на себе цю функцію. Сучасне мистецтво знаходиться у дуже складній ситуації. Тому що, якщо раніше воно будо єдиним джерелом образів, які саме й виштовхувало у простір, то сьогодні у нього є багато конкурентів. Це медіа, телебачення, Інтернет, реклама, соцмережі. Навіть політика, бо це все іміджеві речі. Зараз ми бачимо більше облич політиків, які стають іміджевими особами. Тому мистецтво кожного разу має заново вибудовувати свій простір, знаходити, так би мовити, щось таке, що б привертало глядача. Хоча мистецтво, по суті, – це єдина суто людська діяльність. Вона не має мети.

– Як же жити без мети?

– Метою є зрозуміти світ. І це питання ставить собі тільки людина.

– А виховну місію мистецтво повинно виконувати?

– Мені здається, що мистецтво взагалі нічого не повинно. Воно має бути і все. І ми всі маємо бути зацікавлені в тому, щоб воно було. Тому що так ми реалізуємо себе як люди. Складність, багатогранність людської особистості перш за все відображається в мистецтві. А ще мистецтвознавці говорять, що мистецтво – це така собі культурна антропологія. Все, що є в людині, фіксується в мистецтві. Більше ніякі сфери цим не зацікавлені.

– Яку культурну епоху історії мистецтва ми зараз переживаємо? Де ми зараз?

– Зараз усі шукають назву цієї моделі, щоб комфортніше було працювати. І правильними є різні назви.

– Пост-постмодернізм – правильно?

– Так, такий термін теж вживається.

– Які його характерні особливості?

– Найголовніша особливість – це медійність, оскільки сьогодні найпотужніший вплив на все справляють саме медіа. Через медіа ми дізнаємося про новини, дивимося на світ, чуємо неживу мову, а відредаговану. Це насправді створює нам дуже багато проблем. Тому що ми маємо постійно робити селекцію. І ми не повинні довіряти цій інформації, яку слухаємо. Ми повинні робити аналіз.

– А якщо говорити про образотворче мистецтво?

– Сьогодні ми називаємо це візуальним мистецтвом. Бо це вже не образи, а створення якогось нового світу. Навіть не нового, а іншого. Якісь інші способи сприйняття реальності. Тому що мистецтво вже давно вийшло за межі традиційних вимірів – живопису, графіки, скульптури. Зараз широко використовуються відео-технології, відео-арт, комп’ютерна графіка. Дуже багато всього сьогодні є в мистецтві. І тому ми взагалі говоримо про візуальне. А ще чим займається мистецтво – це соціальна критика. Тому що через мистецтво ми аналізуємо життя і світ. Інша тенденція – аналіз цієї візуальності. Тому що дуже багато художніх мов – є де проявитися, а глядачеві вибрати.

– Якби вас попросити визначити трійку найсильніших сучасних українських живописців, кого б ви сюди віднесли?

– Це дуже складне питання. Можу висловити лише суб’єктивну думку щодо того, хто мені сьогодні цікавий. Це Сергій Петлюк у Львові, який працює з новими технологіями. Цікаво і потужно у плані образів, інформації та можливостей. Він обирає для себе проблеми гуманітарного простору. Ще цікавий Гамлет Зіньковський з Харкова. Теж працює із соціальним середовищем, використовуючи естетику графіті. Більш традиційний ваш Тіберій Сільваші з Мукачева – дуже витончений, тонкий, складний живопис, який існує на рівні відчуття. Це дуже вишукано.

– "Inter arma tacent musae" (Коли говорить зброя, музи мовчать). Як вплинули події на Сході на вітчизняне мистецтво – воно пригальмувало, притихло, чи навпаки художники активно виплескують свої переживання і відчуття? Що зараз спостерігається на теренах України – спад чи творчий вибух?

– Про спад говорити не можемо. Навпаки, зараз багато з’являється молодих художників і вони щось шукають і щось пропонують. Життя художнє йде. Воно досить напружене. Єдине, чого немає, так це необхідної для його розвитку інфраструктури – виставкових залів, серйозних галерей, фондів розвитку, сучасних колекцій. У нас взагалі ХХ ст. не представлене в українських музеях. Нема професійних журналів про мистецтво, погано з критикою – об’єктивною, аналітичною, бо на неї навіть нема соціальної потреби. Ще дуже важливо – повинні бути різні інституції, які працюють з мистецтвом. От у вас на Закарпатті практично, окрім "Галереї ІЛЬКО", більше нічого прогресивного нема. А ви ж так близько до Європи.

– Що можете сказати про роботи, які зараз представлені в нашій галереї?

– Я тут бачу спробу художників бути вільними у просторі. Трохи бракує глибини, вихлопу, особливих емоцій. Але спроба є, безперечно.

– Сучасні образотворчі засоби. Здається, ви їх називаєте мовами? Так от про мови: чим сьогодні користуються художники?

– Їх дуже багато. Вони дуже різноманітні. Взагалі сьогодні у мистецтві можна робити все.

– Ознака постмодернізму? Коли мистецтвом може бути все що завгодно?

– І так, і ні.

– Купа сміття як інсталяція на виставці – мистецтво, купа сміття на автобусній зупинці – неподобство і безкультур’я? Так?

– Десь так.

– А сьогоднішнє мистецтво – воно елітарне і для обраних, чи демократичне і будь-хто може сказати: я знаюся на мистецтві?

– Починаючи з кінці ХХ ст. явно простежується демократизація. Насправді для мистецтва це небезпечна річ. Тому що кожна людина може купити фарбу. Колись це не вважалося вартим уваги, а сьогодні намалював, приніс і повісив. І думаєш потім: що це таке? А він має право. Тобто, з одного боку, це добре, бо ти так самовиражаєшся, а з іншого, це небезпечно для мистецтва. Та таким вже є наш час. Сьогодні всі співають, танцюють, приходять в політику, не знаючи трьох слів. До середини ХХ ст. мистецтво полемізувало з традиціями, постійно їх відкидало і пройшло стільки складних, елітарних, внутрішньо художніх проблем, що часто втрачався зв’язок із глядачем. І це ще одна небезпечна річ. Бо мистецтво постійно бореться за свою незалежність, але і без глядача жити не може.

– А дійсно, що зараз відбувається по той бік тандему мистецтво-глядач? Там є для кого працювати? В очах, які споглядають продукт сучасних митців, є розуміння? Чи потрібно вчити глядача сприймати мистецтво?

– Мені здається, що суспільство, держава і культура мають давати людині можливість бачити, чути і читати. Вони мають підтримувати театри, музеї, галереї, бібліотеки і видавництва. А людина має сама обирати, що їй робити – ходити в театр чи ні. Радянська методологія, коли всіх ведемо, всіх навчаємо, художник їде на завод – це негативно для мистецтва. Але що ми бачимо сьогодні в світі: величезні черги стоять в музеї і центри сучасного мистецтва. Бієнале переповнені. Люди хочуть бачити і розуміти. Тому що таким чином вони розуміють світ і себе самих. Взагалі, навіщо нам потрібне мистецтво – щоб зрозуміти, що світ не такий простий, яким ми собі його уявляємо. Що наша думка – не єдина. Що є хтось, хто знає інакше. І це інакше – надзвичайно цінне.

– Як же все ж таки бути молодим художникам? Як їм визначитися, в якому напрямку працювати сьогодні у хаосі мов, тенденцій, інтерпретацій?

– Треба, в першу чергу, розповідати про себе: це мене болить, це я відчуваю, це я так розумію, це мене турбує. Оце має бути у твоїй роботі головним. Тільки так ти зможеш виділитися з-поміж інших і стати індивідуальністю. Тому що формальних речей можна навчитися, але це тільки техніка, прикраса. А красивого сьогодні навколо дуже багато, аж забагато. Тому хочеться іншого змісту. Щось таке потрібно сказати глядачеві, щоб воно з ним резонувало. Так ти знайдеш і проявиш себе. І це найголовніше.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Тарас Вовчин

6 березня, пн, 18:51     0 1181

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити