Головна Люди Ілона Палфі про "Танцюю для тебе", власну студію та стиль життя
Ілона Палфі про "Танцюю для тебе", власну студію та стиль життя
Ілона Палфі про "Танцюю для тебе", власну студію та стиль життя

Ужгородка Ілона Палфі танцює з 5 років. У 17 після закінчення гімназії, одразу вступила до Київського національного університету культури і мистецтв. У свої 23 Ілона вже магістр бальної хореографії, учасниця одного з кращих танцювальних шоу країни "Танцюю для тебе" та віднедавна власниця студії танцю в Ужгороді.

– Коли ви почали виступати професійно, під час навчання в університеті?

– Так, це були постійні концерти. До обіду навчання, після – виступи та зйомки. Наш університет надавав нам можливість практикуватися на найбільшій сцені країни. Майже кожен тиждень ми виступали з зірками, тренувалися, вчилися ставити номери. Цікаво було. Це хороша практика.

– Який з виступів вважаєте найкращим?

– Звісно, це виступи у балеті проекту "Танцюю для тебе". Атмосфера була неймовірна. Багато талановитих та відомих людей було поряд: Григорій Чапкіс, Інна Цимбалюк, Юрій Горбунов, гурт ТіК, Джанго та багато інших. Можна було попрацювати з ними, танцювати, просто поспостерігати, чогось навчитися. Це, напевно, найкращі спогади з моєї танцювальної кар’єри.

– Потрапити на майданчик такого рівня дуже непросто. На рейтингових проектах – завжди працюють лише кращі з кращих. Як вважаєте чому вас помітили і запросили?

– Я рухаюся по життю з думкою про те, що немає нічого неможливого. Якщо людина чогось дуже сильно хоче, то це у неї обов’язково буде. Я хотіла потрапити на цей проект і у мене вийшло. Звісно, просто так нічого не буває – багато працювати потрібно, дуже багато.

– Чому ви обрали саме танці?

– Мене бабуся записала у п’ять років. Я дуже їй вдячна за це. Кілька разів були моменти, коли мені зовсім не хотілося танцювати, але завдячуючи батькам я не залишила занять. За це сьогодні їм безмежно дякую.

– А сьогодні буває, що не танцюється?

– Ні, ніколи. У мене день починається з того, що я приходжу до студії і тренуюся разом з відвідувачами. Потім роблю невеличку перерву на обід і знову повертаюся до занять. До 22.00-23.00 ми тут щодня. Тому, без танців – ніяк. Буває, що втомлюєшся, але, коли бачиш людей, які хочуть займатися з тобою, то одразу настрій з’являється.

– Сьогодні ви виступаєте на великій сцені?

– Ні, сьогодні я займаюся лише розвитком студії. Працюю над собою не як над сценічним танцівником, а як над тренером.

– Чому ви так вирішили?

– Хороше питання. Напевно, тому, що мені подобається бачити, як люди змінюються, як я допомагаю їм це зробити, навіть, якщо вони у себе не вірять. У них завжди вірю я. Найприємніше, коли учні стають кращими за вчителя.

– Як навчилися знаходити підхід до різних людей?

– Я завжди думаю про те, що б я відчувала у тій чи іншій ситуації, наприклад, якби у мене щось не виходило на тренування. Тому з розумінням ставлюся до усього. Люди ніколи не прийдуть до тренера, який їх не любить. Тому я намагаюся так ставитися до людей, аби вони відчували, що тут їх люблять.

– Коли ви переїхали назад до Ужгорода?

– Трохи більше, ніж півроку тому.

– Просто зібрати речі і переїхати зі столиці не так вже й просто. Там звикаєш до зовсім іншого ритму життя, витрат, кола спілкування. Як ви наважилися?

– Я не планувала переїздити назад, але коли захворів мій батько, пріоритети дещо змінилися. Роботи у світі є дуже багато, а батьки – одні. Тому, я вирішила відкрити тут власну студію танцю і залишитися.

– Не переймаєтеся, що колись жалкуватимете?

– Ні, я впевнена, що не жалкуватиму про це ніколи.

– Складно було відкрити власну студію?

– Так, досить складно. Ми відкривали студію разом з коханою людиною, він у всьому мені допомагає. Робили це виключно за власні кошти. У цьому приміщенні, що ми зараз, були голі стіни і бетон. Але ми з усім впоралися.
Сьогодні у нас прекрасна команда – команда мрії, я б навіть сказала. Поряд ті люди, з якими по-справжньому приємно працювати.

"Сказка" – це взагалі диво. Тут неймовірна атмосфера, це усі помічають. За кілька місяців існування тут стільки людей стали друзями. Я й сама багатьох знайшла. Навіть хлопець з дівчиною почали зустрічатися, познайомившись саме у нас.

– Які якості характеру найважливіші для танцівника?

– Наполегливість та любов до своєї роботи. Все решту у собі можна виховати.

– Без чого не було б сьогодні вас, як успішної людини?

– Мене завжди оточували хороші люди. Кохана людина підтримує мене у всьому і безмежно вірить. Навіть сама не знаю чому. (посміхається)

– Хто з танцівників вас надихає?

– Перш за все – це Анна Мельникова. Вона займається бальними танцями. Ця дівчина не просто танцює, як богиня, вона – ідол у бальній хореографії.

Але, якщо казати загалом про тих людей, що мене надихають у роботі, то це брати Кличко. (посміхається) Усі їхні бої я знаю на пам'ять. У спортивній сфері – це мої орієнтири. Режим їхніх тренувань та робота над собою – це те, до чого я прагну.

Росана Бісьмак, Varosh.com.ua

Фото: Андрій Кирилюк

17 червня 2013, пн, 12:25     1 3967

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити