Життя

Onuka: Революція відбулася не тільки у політичному житті, а й в культурному

3 Березня 2015 6 028

Чи не найбільше відкриття в українській музиці минулого року – гурт Onuka – нещодавно виступив Ужгороді.

Ната Жижченко розповіла трохи більше про проект, його розвиток за цей рік, а також про експерименти, які планує втілити в життя вже найближчим часом.

– Це перший візит проекту Onuka до Ужгорода. Ти вже бувала тут?

– Я дуже довго чекала на візит до Ужгорода. Завжди приємно бути у цій атмосферній частині України.

За всю історію проектів, у яких я співала, це перший візит до Ужгорода. Хоча, запрошень було досить багато, але якось обставини складалися так, що не вдавалося приїхати. Тому концерт у Panorama by Kashtan, можна сказати, дебютний.

– У тебе була невеличка творча перерва, а потім з’явився проект, який просто полонив серця українців. Розкажи, як створювалася Оnuka.

– Була ситуація, коли я перестала бачити творчі перспективи у проекті Tomato Jaws. У Павла вже на той момент був вдалий проект Cepasa, який я дуже поважаю. І якось я зрозуміла, що потрібно або зовсім зупинятися у музичному сенсі, або починати щось сольне. Тоді мене дуже підтримала моя найближча людина та партнер по проекту Onuka Євген Філатов, лідер гурту The Maneken. Він підштовхнув мене до того, аби не зупинятися, а рухатися далі. Так разом з ним ми створили проект Onuka, котрий спочатку взагалі не мав обріїв. Навіть мені не було зрозуміло, що саме собою являтиме цей проект. Що він буде саме таким, яким є зараз, але пазли складалися самі собою поступово.

– Скільки часу ви працювали над створення проекту?

– Близько року. Був потрібен час для того, аби написати матеріал, створити команду та той live, який ми зараз маємо. Також потрібно було до кінця зрозуміти концепцію, образи, звучання. Тобто, досягнути того, чого сьогодні досягнула Onuka можна було за рік.

– Українським музикантам не завжди вдається займатися лише музикою і при цьому забезпечувати себе. Що ти робила цей рік, поки проект лише формувався? Чи були якісь інші сфери, так би мовити, підробітку?

– Можна сказати, що я голодувала. (ред. – посміхається) Поза музикою, я маю освіту етнокультуролога. Але, напевно, ситуація має бути вже дуже критичною, аби я почала шукати роботу за спеціальністю. Скажімо, йти працювати в архів і перебирати затхлі документи.

– Чи щось змінилося у тобі за цей рік?

– Я дуже подорослішала за цей час: і як особистість, і як музикант. Можна сказати, що відчуття такі, наче вдруге народилась.

Взагалі дуже багато, чого змінилося. В якомусь інтерв’ю одна відома ведуча сказала, що "ми шукали Європу, а знайшли Україну". Мені здається, що це геніальна фраза, яка відповідає усім подіям цього часу. Думаю, що у свідомості людей, не залежно від того, яка у них позиція, змінилося абсолютно все. Це торкнулося кожної людини і поширилося не лише на буденне життя, а й на світогляд, сприйняття.

Революція відбулася не тільки у політичному житті, а й в культурному. Тому зараз і точка відліку нової української музики. Кожен другий гурт чи артист – вражають. Ця музика дуже якісна та багата. Я сама надихаюся саме українськими артистами. Це той момент, коли ми не першопрохідці в якійсь невідомій ніші, а просто маємо пліч-о-пліч йти з колегами та, в доброму сенсі слова, конкурувати. Це надзвичайний поштовх для розвитку усіх артистів.

– Ти кажеш "революція". У нас інколи йде полеміка, що це насправді – революція чи еволюція. Бо те, що відбувалося останніми роками в українській культурі, було на досить невисокому рівні.

– Я думаю, що революція сприяла еволюції. Ці обидва процеси відбулися. Якийсь такий застій був дуже тривалий час, аж коли, наче, щось відкрилося і почало фонтанувати новими культурними явищами, артистами. І мені здається, що здоровий патріотизм, який не переходить меж, лише підживлює ці процеси та явища.

– Чи можеш ти назвати 10 українських музикантів, музику яких слухаєш та за творчістю яких слідкуєш?

Джамала, Євген Філатов, Alloise, The Hardkiss, проект K.A.T.Y.A., Sophie Villy, Cepasa, гурт Dvoe, Dakh Daughters, Іван Дорн.

– Чи вже реально в Україні "жити з музики", заробляти нею на життя?

– Я дотримуюся такого правила, що багатий не той, у кого багато грошей, а той, кому вистачає. Думаю, що цим афоризмом можна відповісти. Кожен може задовольняти свої потреби, незалежно від професії. Взагалі, мені здається, що зараз такий час, коли подивившись на курс валют, можна просто змовчати і перейти до наступного запитання.

– Я читав у мережі, що гурт Onuka зараз дуже популярний у Японії. Це правда?

– Частково, це правда. За статистикою прослуховувань в інтернеті, Японія займаю друге місце після України. Потім ідуть Росія, Сполучені Штати Америки та інші країни. Можливо, що зовсім скоро ми поїдемо гастролювати до Японії та інших країн.

– Мені чомусь здається, що Японія тобі дуже пасує.

– Я взагалі фанат Японії, тому ще це не просто інша країна та культура, а якась інша цивілізація, мікрокосм.

– Часто люди нарікають на те, що українські музиканти пишуть багато музики саме англійською мовою.

– По-перше, це конкурентна спроможність на міжнародному рівні. По-друге, якщо говорити власне про Onuka, то хочу сказати, що електронна музика народилася, звісно ж, не в Україні і тому еталони звучання англомовні. Але, наприклад, у своєму дебютному альбомі я намагаюся вплітати українську мову. І мені здається, що ті випадки, коли ми її використовуємо – вичерпні та доцільні.

Я працюю над тим, аби україномовних треків в Onuka було більше. І думаю, що ці треки українською мовою у такому незвичному саунді найбільше й здивували людей.

– Чи є якась статистика щодо їхньої популярності за кордоном?

– Нещодавно у нас відбулася прем’єра на американському лейблі – вони мали можливість обирати трек самі. Вони обрали пісню українською мовою. Мені було дуже приємно і дивно. Це був справжній сюрприз. Коли ми запитали у них, чому саме цей трек, то вони сказали, що не настільки важливе лексичне значення, як музичне навантаження.

– Можна зустріти в інтернеті багато обговорень твого нового кліпу. Його розбирають чи не покадрово. Чи був там той меседж, який знаходить люди?

– Мені здається, коли людина має сновидіння, то трактує їх по-різному. Інколи навіть важко трактувати свої власні сни: нащо вони наснилися, чому, що там було приховано. Думаю, що цей кліп має приблизно таке ж саме лексичне і логічне навантаження, як і сновидіння. Можна сказати, що це подорож куточками моєї свідомості. Але здається, що Ігор Панасов на КультПросторі просто перевершив себе і багато в чому вгадав. Мені було це надзвичайно приємно і дивно – те, що людина може настільки тонко відчути те, що роблять інші.

Багато символізму він вгадав і багато вніс свого. Це також дуже цікаво, адже ти маєш на увазі щось одне і потім можеш подивитися на це зовсім під іншим кутом. Але мені здається, що основним меседжем і моєю задачею у цьому кліпі було показати, наскільки крутою та атмосферною може бути українська природа та український настрій.

– Чи є якийсь образ слухача в Onuka? До кого ви звертаєтесь у своїх піснях?

– Більшість цих пісень присвячена комусь. Частина присвячена Євгену, частина – моїм бабусі та дідусеві. Але виявляється, що слухач Onuka якийсь непередбачуваний і дуже багато дітей люблять нашу музику. У мене є ціла колекція відео, де маленькі 2-річні та 3-річні діти танцюють під нашу музику або співають.

Нещодавно я навіть у Facebook публікувала відео, на якому маленька дівчинка від початку і до кінця заспівала пісню When I Met You. Це просто мене розірвало. Усе якраз відбувалося у контексті дуже сумних політичних подій, і це стало просто якимось променем сонця. Це те, що вирвало мене з того агресивно-депресивного полону.

– Чи складно було знайти бандуриста для Onuka?

– Все в житті відбувається не просто так. І наш бандурист – це найяскравіший тому приклад. Спочатку з нами працював бандурист, що знімався в кліпі "Look" – заслужений артист України. Він, на жаль, не міг гастролювати з гуртом, тож нам потрібно було знайти людину, яка відповідатиме усім моментам в Onuka і розбиратися у цій музиці.

Так сталося, що ми знайшли бандуриста Євгена Йовенко, який, як виявилося, був колись в дитинстві у мене вдома – у моїх бабусі і дідуся. Навіть мій дідусь робив для нього щось для бандури, а його родичі живуть у Чернігові і знають мене з 5-річного віку. А я про це дізналася вже після кількох спільних виступів – він соромився мені про це розказати.

Він, напевно, душа нашого колективу. У нього неперевершене почуття гумору. І до того ж, він дуже старається, самовдосконалюється. Зараз він дійшов до того рівня, якого потребував і здійснив усі творчі настанови. Я дуже його хвалю і люблю. Він – талісман Onuka.

– Чи практикуєш ти зараз dj-сети?

– Так, але виключно з live-виконанням, а  також використанням сопілки та ще кількох музичних інструментів. Я граю більшу частину свого матеріалу та деякі чужі треки. Але усе це у форматі live-dj-сет. Просто dj-сети я ніколи не грала та й мені це не дуже цікаво.

– Які цікаві експерименти планує Onuka найближчим часом? Можливо якісь колаборації?

– Найпершим експериментом, який буде представлено в наступному релізі, буде трек з використанням ще одного нового для Onuka українського національного інструменту. Це будуть цимбали. Наразі вже відбувається запис цього треку. Можливо, він навіть буде представлений на концерті у Києві 14 березня або трохи пізніше.

Що ж до колаборацій, то поки мені цього не хочеться. Наразі планую писати більше музики та пісень.

– Ти сама, якою вважаєш свою музику: танцювальною чи ліричною?

– Я взагалі не люблю, коли до музики вживають слово "танцювальна". Мені здається, що це знецінює зміст музики. Взагалі "електронна" і "танцювальна" – часто ототожнюють. Але мені це здається не правильним. Гадаю, що весела пісня не може бути справжньою. Справжня крута пісня може бути лише ліричною і сумною. Я взагалі не люблю веселі пісні. Тому в моїй музиці немає жодної пісні в мажорі.

– То, яка публіка на виступах для тебе найкраща?

– Відкрита.

– Яким чином ти надихаєшся?

– Щодня я багато часу проводжу у студії під час написання музики. Також займаюся новою для себе справою – викладаю гру на сопілці. Це для мене новий досвід, відчуття та враження. Зараз я займаюся переважно з дорослими, але є й діти. Тож можна сказати, що творчого у моєму житті дуже достатньо.

Розмовляли Олександр Кіпа та Катя Ігнат

Фотографував Олександр Смутко під час вечірки у Panorama by Kashtan

0 #