Ідеї

Знайти себе і не втратити: Тетяна Бутурлакіна про Центр кар’єри УжНУ

24 Квітня 2017 5 209

Більше двох років при Ужгородському національному університеті діє Центр кар’єри. Це соціальний проект, спрямований на співпрацю між освітою, владою, роботодавцями та студентами. Його мета, серед іншого, – допомога випускникам у вирішенні проблеми працевлаштування. Але в цікавий спосіб – через активізацію власних ресурсів, формування активної життєвої позиції, визначення пріоритетів і знаходження власної мотивації для досягнення результатів. Авторка проекту, ідейний натхненник і керівник – кандидат економічних наук, доцент, громадський діяч Тетяна Бутурлакіна. Про роботу Центру, а принагідно, складові успіху сучасних стартапів – у нашій розмові.

– Звідки виникла ідея створення Центру кар’єри?

– Сама я дуже люблю вчитися, вчити інших, не стояти на місці, рости і розвиватися. Але на якомусь етапі я дещо розчарувалася у дієвості формату академічної освіти. Особливо, економічної науки. У її значимості в нашій країні. Тому шукала для себе більш дієву нішу з практичними аспектами реалізації. Хотілося бути корисною і бачити результати. Тому почала займатися незалежною експертною діяльністю. Але зрозуміла, що потребую підвищення кваліфікації, постійного пошуку знань. Спілкуючись з людьми, побачила, що це не тільки моя проблема. Тому разом із однодумцями створила дві громадські організації, які якраз і займалися громадською просвітницькою діяльністю, де акцент ми робили на освіту, роботу з різними категоріями населення з метою соціального захисту, навчання, юридичного супроводу. Я побачила, що це дуже затребувана ніша – супроводжувати людей у їхньому працевлаштуванні, реалізації в житті, кар’єрі, допомагати знайти свої здібності, задатки. Тут – і психологія, навички, професійна робота. Мене це зацікавило, я отримала позитивні відгуки від людей і це привело до того, що я створила Центр кар’єри в університеті.

– На кого орієнтована робота?

– Більше на випускників. Це 4 та 5 курси, спеціалісти, магістри, у більшості випадків вони вже працюють в Україні чи налаштовані на можливість реалізації закордоном. Наша місія – супровід і допомога. Це не пряме працевлаштування, бо ми не рекрутингова компанія, а от підказати, підштовхнути, зорієнтувати – головна задача.

– Хто разом з вами працює в Центрі?

– Офіційного штату самого Центру немає, оскільки це структура, що працює на громадських засадах. Чим ми, в принципі, пишаємося. Інакше було б багато паперової тяганини, а нам потрібні гнучкість і свобода. Якщо ми будемо впиратися в якусь структурну бюрократичну організацію, то зовсім загубимо те, заради чого першочергово створювалися. Тому Центр кар’єри – це коло небайдужих однодумців на різних факультетах.

– Які напрями вашої роботи?

– Їх багато, але основні, які потрібно виділити, – це сприяння у професійному становленні майбутнього фахівця, формування у студентів навичок активного пошуку роботи, надання допомоги і супровід у працевлаштуванні, співпраця з роботодавцями, послуги перепідготовки і підвищення кваліфікації, розвиток комунікативних якостей, навчальні, психологічні, мотиваційні тренінги, майстер-класи, бізнес-тренінги, підтримка у написанні власних резюме і т.д.

Ми співпрацюємо з різними вітчизняними та іноземними організаціями, обмінюємося напрацюваннями, проводимо конкурси інноваційних ідей стартап-проектів, презентації, майстер-класи і ще багато чого цікавого.

– Чому типовий випускник університету виявляється неконкурентоспроможним на ринку праці? Чи можуть самі викладачі у межах своїх компетенцій давати ті знання, яких потребує роботодавець?

– Викладач працює в рамках освітніх програм, які часто є несинхронними із часом. Виш, як академічна структура, елементарно не встигає за прогресом. Він дотримується своїх завдань і функцій, а в результаті незадоволеними залишаються обидві сторони. Університет має претензію, що бізнес неактивно сприяє працевлаштуванню випускників. Роботодавець нарікає на некомпетентність, неадаптованість, пасивність, інертність випускника. Їх цікавить не рівень знань, а здібності. От ми і намагаємося додати студенту те, чого від нього чекають у майбутньому. Чого бізнес чекає від своїх кадрів.

– Як проходять заняття у Центрі?

– На лекціях, майстер-класах ми намагаємося давати практичні знання. З іншого боку, важливо розвивати і особистісні навики випускника. Бо часто вони безпідставно амбіційні, самовпевнені. Нічого ще не досягши, претендують на високу заробітну плату і їм важливий статус, посада, привілеї і вони просто не готові починати з нуля.

– Яка форма подачі матеріалу сьогодні більш затребувана?

– Молодь більше цікавить неформальне навчання. Тренінги. Це класно працює саме для цього покоління. Головна концепція – контакт. Іти назустріч студентам. Прогрес у цьому напрямку є. Але знову ж таки, їм не вистачає комунікаційних навичок, вони банально не можуть подати себе, оформити резюме і написати мотиваційний лист. Це ніби і прописано в академічних програмах, але вони не бачать у цьому прикладної цінності.

– З іншого боку, якби українські виші випускали студентів рівня Гарварду чи Оксфорду, наш ринок праці був би готовий до цього? Такі випускники могли б себе реалізувати адекватно до рівня своїх знань?

– Ми маємо певну периферійність, це правда. І певні прогресивні речі доходять до нас повільно. Але світ змінюється. Виникає потреба у фахівцях високого рівня. Особливо це стосується підприємств із західними інвестиціями. Ми нікуди від цього не дінемося.

– Чи є у планах Центру вихід за межі області?

– Так, звичайно. Ми вже співпрацюємо зі столичними і західними фірмами. Другий рік поспіль беремо участь у міжнародному національному форумі "Бізнес-університети". Ці аспекти грамотно і професійно задають тон на національному і міжнародному рівнях. Крім цього, у нас гарні міжнародні зв’язки. Наприклад, багатьом запам’ятався майстер-клас з Володимиром Мариновичем. Наш партнер – словацько-американська Торгово-промислова палата, яка знаходиться в Кошице. І вони зацікавлені у наших фахівцях.

– Звісна річ, що зацікавлені. Але ж таким чином відбувається "вимивання" наших кращих спеціалістів…

– А тут уже інше питання – загальнодержавне. Держава повинна зробити так, щоб талановитий спеціаліст був умотивований залишитися в Україні. Ми розбираємо на заняттях ці питання: чого ти хочеш досягти, чому ти прагнеш закордон? Тебе влаштовує "ковбасна" еміграція, яка передбачає досягнення найпростіших побутових благ за будь-яку роботу? Чи ти прагнеш самореалізації, високих цілей, пріоритетів? Міжнародний досвід важливий як досвід, але розвивати потрібно власну державу. Бо десь там ти завжди будеш емігрантом.

– Для тих, хто починає відкривати бізнес, наш час – це вирок чи навпаки – можливість знайти щось нове і цікаве?

– Час непростий, однозначно. Система оподаткування, фінансова криза, корупція та бюрократизм не стимулюють розвиток бізнесу. Але будь-яка кризова ситуація є хорошим кліматом для розвитку нових бізнесових ідей. Тут вже вмикається креативне мислення, нестандартність ідей, комплексне рішення задач. Вмикається інше вміння оцінювати себе, ситуацію і аналізувати тренди. Не працювати в шаблонах. Виходити із системи і бути над нею.

– Якщо у молодого покоління є шанс адаптуватися до нових умов, то що із представниками старшого покоління? У них є шанс?

– До нас приходять люди віком 40+, які хочуть перекваліфікуватися. Для них ми проводимо індивідуальні консультації, визначаємо сильні та слабкі сторони. Адже існують програми, які дозволяють повністю отримати вашу кар’єрну карту, профіль, який допоможе оцінити ситуацію, зробити вибір і знайти свою нішу. Найбільший гріх – не робити нічого. Тому шанс є у всіх.

– Ваші університетські колеги не запитують вас, чи воно вам треба? Мовляв, що вам достатньо і власних клопотів поза тим як опікуватися випускниками?

– Дуже часто. Але це, напевно, така життєва позиція. Хочеться бути корисним. У мене свого часу була можливість залишитися жити і працювати в США, але десь це відчуття потрібності вдома, не пафосного, а справжнього патріотизму і змусило повернутися. Тому я активно займаюся громадською діяльністю. Бо мені небайдуже, як і що з нами буде.
Напевно, мені це потрібно, цікаво.

– На якому етапі ви зрозуміли, що працюєте недаремно? Можливо, це була перша вагома домовленість із підприємством, чи працевлаштування якогось студента?

– Якогось конкретного моменту я не пам’ятаю. Але щоразу ловлю себе на думці, що ми працюємо у правильному напрямку, коли приходять і кажуть або пишуть "спасибі". Коли бачу успішні історії студентів, які працюють у солідних компаніях, працюють у Києві, закордоном, а хтось повернувся і займає престижні позиції вдома. Або наші випускники стають громадськими діячами. Головне відчувати, що ти реалізований. Коли горять очі. А ще важливо – вони відчувають себе особистостями. Це дуже важливий момент. Якщо втрачаєш це, то втрачаєш себе. Тому кредо Центру кар’єри, яке ми для себе визначили, – знайти себе і не втратити.


Інформацію про Центр кар’єри УжНУ та контакти можна знайти на сайті та на Facebook.


Лариса Липкань, Varosh

Фото: Олександр Смутко

0 #