В Україні відбувається культурна еволюція, якої за останні кілька років нам дуже бракувало. З підпілля починають виходити музиканти, художники, скульптори, театрали, фотографи і сила-силенна цікавих людей. Вони створюють власний індивідуальний продукт, який поступово просочується в маси. Головною метою споживача у цьому випадку є навчитися сприймати, розуміти та популяризувати це мистецтво.
Закарпаття не пасе задніх, підіймаючи на поверхню майстрів рукоділля, талановитих експериментальних музикантів, культурних діячів і просто активних людей, які додають різнокольорових фарб у наше життя.
Ми поспілкувався з однією з організаторів фестивалю “ПораБуло”, випускницею ЗХІ, митцем і просто хорошою людиною Наталкою Тарнай. Далі пряма мова.
Думи
На даний момент я ніде не працюю. Виживати у сучасному світі мені вдається лише за допомогою портретів чи інших персональних замовлень. Я зрозуміла, що навіть люблю їх малювати. Скажімо, робота з портретами буває дуже цікавою, якщо це незвичні гарні обличчя або якщо з ними можна погратися.
Зараз з мистецтвом щось відбувається, якісь метаморфози. Інколи ми не бачимо всієї картини. Багато людей працює, робить цікаві речі, але вони не виставляються, не роблять цього публічно і ми не підозрюємо про те, чим ці люди займаються. Сьогодні великий плюс це соціальні мережі, де можна відкопати таланти з надр.
На Закарпатті сучасне мистецтво присутнє, так як і всюди. Однак формулювання цього поняття дуже розмите, тому конкретизувати складно і я боюся маніпулювати якимись термінами.
Я не маю кумирів. Мені подобаються деякі сучасні автори та класики – від кожного художника потрохи.
Натхнення приходить саме по собі. Я розумію, що хочу творити, а потім шукаю шляхи, як це показати.
Якщо частина мого життя висітиме у когось вдома – це добре. Ми завжди ділимось певними переживаннями, враженнями та емоціями. Можливо ще хтось зможе відчути на собі те, що і я. Може у когось виникне бажання розпиляти свою новорічну ялинку і спалити її в печі.
Turbo Tarnay
Turbo Tarnay – це взагалі перший проект, який я робила. Всього робіт 12. Працювати над ними почала приблизно півтора роки тому.
Одного разу ми побували в Кошице, де ввечері напідпитку бігали вулицями, дуріли і я придумала назву “Turbo Tarnay” і з цього все почалося.
Спочатку я не знала, що намалювати і вирішила, що це буде реалізм, який мені близький. Потім зрозуміла, що це трохи нудно, тому зробила свій власний реалізм і все, що зі мною відбувалося або те, чого я прагнула, зображала.
Форма не стандартна – не прямокутна, не квадратна. Мені подобаються аморфні форми, деформовані і можливо навіть в чомусь аестетичні. Дуже довго відбувався процес пошуку фігурності кожної з робіт, оскільки я намагалася не давати стандартні плавні лінії або м’які переходи чи звичні та приємні для ока речі. Роботи створювалися на контрастах. Десь прямий кут поєднується з дуже плавними лініями, десь навпаки гострі лінії не очікувано обриваються.
Більшість стверджує, що мої роботи виконані у стилі поп-арт, але це не так. Це не поп-арт, нехай назвемо цей стиль – турбо. Багато засобів, що використовуються – не графічні, однак матеріали визначають жанр. Якщо малюють олійними фарбами або акрилом на ДВП, МДФ, полотні і т.д. – це вважається живописом.
Мені траплялися схожі речі в ілюстраціях американських та європейських видань, скажімо Illustration Now. Це могли бути площинні лінії і контури, з яскравими кольорами, зі спрощеними формами.
Можу припустити, що я першопроходець на Закарпатті саме у фігурному виконанні робіт. Якщо зображення де-не-де з кимось перегукується, то форма зустрічається рідко.
Всі роботи розділені періодами мого життя. Те, як я прожила місяць, усе що відбувалося, я намагалася намалювати, зробити певні ескізи.
Не знаю що буде далі з Turbo Tarnay. Продати їх – не було головною конкретною метою. Я би хотіла їх ще кілька разів виставити, наприклад за кордоном.
Реакцією публіки після першої презентації в Івано-Франківську я була приємно здивована. Відвідувачі писали позитивні відгуки, дехто зізнався, що хоче вкрасти мою ідею і робити такі самі кольорові меблі з того ж матеріалу.
До кожної з моїх 12 картин додається текст – буквальний і зрозумілий. Глядач може спокійного перечитати його, а потім спробувати віднайти ці фрагменти на самій роботі.
Головна мета була висловитись – я це зробила.
Проекти
Я встигла зробити ще один проект з мініатюр. У своєму житті я часто кудись падаю, скажімо у відкриті люки, ями, десь застрягаю. Я сфотографувала багато цих об’єктів і наклеїла їх на зображення маленьких картинок. Мені кортіло підібрати гарні кольори, поєднати приємні позитивні форми і додати до них якийсь зміст, зробити невеличку серію. Так з’явилося 11 робіт. На них можна знайти вулиці біля ОДА, транспортний і пішохідний мости, площу Театральна і т.д.
Було 5 портретів. На одній з презентацій їх назвали “чортові мороженка”. Це була виставка графіки і їх розвісили у самісінькому центрі, що мені сподобалося. Проте, деякі заслужені художники були дуже обурені таким кроком і прямо на відкритті, під час урочистої промови, це пролунало. Тоді мені довелося втекти. Це портрети мами, тата, хлопця і ще двох друзів. Тут читається їх характер. Якщо людина знає, про кого йде мова, то вона впізнає певні характерні риси, поведінку, вираз обличчя і тоді їх можна розгадати. Ці роботи орієнтовані суто на емоції.
Далі в планах пінопластова серія. Це будуть великі об’ємні скульптури, які не висітимуть на стінах, а будуть стояти десь посеред приміщення. На фігурах будуть намальовані штрихи ультрафіолетовим маркером, який буде видно під спеціальною лампою. Вийде три відтінки білого. Це буде гарна пластика, до якої виникне конкретна тема.
Олександр Кіпа, Varosh
Фото: Rhina Ignat
