Життя

Наталія Шталь про інтер’єри з характером і сміливими викликами

28 Травня 2014 7 520

Розмова з дизайнером Наталією Шталь — про стиль без трендів, одяг і аксесуари інтер’єру, що змінюють атмосферу, колір у кольорі й їстівні барви, вплив інтер’єру на якість і гармонію життя.


Чехія, Німеччина, Люксембург, Індія


Нещодавно Ужгород відкрив перше, нарешті справжнє, з до кінця витриманою концепцією арт-кафе "Voto". А кілька місяців тому у головному корпусі Ужгородського національного університету запрацювала цілком оновлена, затишна й унікальна столова. Дизайнер обох проектів — ужгородка Наталія Шталь. Серед її робіт також — "Viper gym" в Ужгороді, мережа Chili Pizza (Ужгород, Київ, Сімферополь), дизайнер працювала в Одесі, Євпаторії, Хмельницькому,  має замовників і закордоном — у Чехії, Німеччині, Люксембурзі, Мумбаї.

Якщо заглянути в Інтернет, то там можна віднайти безліч результатів роботи пані Наталії, яка багато працює, постійно вчиться чомусь новому, подорожує, а багатий внутрішній світ цієї самодостатньої, стильної й чарівної жінки, неодмінно позначається і на якості роботи.

Пропонуємо розмову з професіоналом, яка сама себе зробила, реалізувала, досягнула результатів працею і постійним самовдосконаленням. Дизайнерські секрети, мистецтво у оформленні інтер’єру, унікальність, позбавлена трендів і шаблонів, свіжість, а головне, сміливість ідей… І це далеко не все про Наталію Шталь, розповідь якої має надихнути. 


Навчання: Ужгород, Київ, Аахен


Почалося усе з того, що в Ужгороді я вступила на факультет міського будівництва і господарства, завершила. Потім поїхала у Київ, там працювала дизайнером інтер’єру та меблів, навчалася у театр-студії імпровізації "Чорний квадрат", що також дало свої знання зі створення атмосфери. З Києва я переїхала до Німеччини, навчалася на архітектурному та працювала на кафедрі скульптури. Чотири роки тому повернулася до Ужгорода, заснувала свою студію дизайну.

Дизайном у цілому займаюся понад 15 років, бо починала ще під час навчання в Ужгороді, тоді це був ще досить аматорський рівень, зате від душі, тому виходило порівняно непогано. Просто, на певному етапі я зрозуміла, що малювати, як слід, я не вмію, що таке композиція, як слід, я не знаю, і тому відчувала потребу вчитися далі. У принципі, цей процес самовдосконалення триває досі. Навіть після насиченого робочого дня, знаходжу сили та мотивацію, дивлюся воркшопи всесвітньо відомих дизайнерів, знаходжу час відвідувати виставки, постійно шукаю щось нове.

В дизайні, як і в кожній справі важливо мати це горіння в душі, цей творчий пошук, який не дає зупинятися і допомагає розширювати власні горизонти.


Нема чітких питань, проте мають бути чіткі відповіді


Щодо академічної освіти. Я мала можливість порівняти дві системи: українську і німецьку. В українських вишах є чітка система, за якою студент має навчатися. Лекції починаються о 8-їй ранку, закінчуються о 14.00. За 5 років студенти отримують необхідні базові знання з теорії та уявлення про застосування цієї теорії на практиці. На іспитах є певний обмежений перелік питань, на які студент має дати чіткі відповіді. Є утверджені програмою підручники. Є конкретний перелік того, що врешті має знати та вміти випускник. За 5 років, виконавши всі вимоги, гарантовано отримуєш диплом про вищу освіту. Наприклад, міське будівництво й господарство — тут дають основи розуміння того, з чого складається міська інфраструктура, як вона функціонує, як кожен процес продумовується, планується, прораховується. Студенти, які вчилися та виконували програмні завдання, можуть стати хорошими управлінцями для міської інфраструктури, або будівельниками, тому що все, що необхідно знати у теорії, отримують, а поглибити ці знання можна на робочому місті, якщо є інтерес та мотивація. Після ужгородського університету я була абсолютно впевнена у собі, я знала, що зможу вирішити навіть складні задачі.

У Німеччині ж нема чіткої програми навчання для всіх. Є певні обов’язкові іспити, але також є можливість обирати з великого переліку іспитів та завдань певну кількість. Це робить процес навчання більш індивідуальним. Нема одного визначеного програмою підручника, є довгий перелік літератури, з якої треба вибрати те, що підходить саме для тебе. Нема чіткої програми, нема чітких питань, але мають бути чіткі відповіді. І невідомо, що запитають на іспиті. Можуть запитати будь-що. Пошук відповідей забирає дуже багато часу і сил. У результаті, об’єм опрацьованої інформації дуже великий. Щороку практичні завдання змінюються, немає жодної можливості списати або зазубрити. Також треба самостійно складати план свого навчання, обирати в якому семестрі відвідувати певні лекції та семінари, які практичні завдання виконувати, і які іспити складати. Не визначений час, за який необхідно завершити навчання, вчися хоч все життя, якщо у тебе є гроші, тим паче, у студентів маса пільг (страховка соціальна, страховка медична, проїзд у транспорті). У принципі, було вигідно бути студентом, поки не ввели плату за навчання. Студентам дається імпульс, скерування та можливості, вимагається мотивація і високий рівень результату самостійної праці. Це потребує дуже великої самодисципліни та справжнього інтересу до фаху.

Я вважаю, що для того, щоб стати справді успішним спеціалістом у своїй справі, незалежно від того, де отримуєш освіту в Україні чи за кордоном, потрібно любити те що робиш, горіти цим, цікавитися, працювати, постійно самовдосконалюватися, бути дисциплінованим та використовувати всі можливості, і не зупинятися, а постійно поглиблювати свої знання, навіть після закінчення вишу.


Самовдосконалення: бачити колір у кольорі…


Де я знаходжу нові ідеї і відповіді на свої питання? Читаю книжки, передивляюсь інтер’єри у фільмах, у мистецтві, спілкуюсь зі знайомими художниками та архітекторами в Україні та за кордоном. Обмін знаннями з людьми, захопленими своєю працею, збагачує, допомагає відкривати нові аспекти, дивитися на речі з нової, неочікуваної перспективи. Наприклад, так я навчилася, бачити колір у кольорі. Якщо добре придивитися до білого кольору цієї серветки, в ньому ще є тони — трішки бірюзи, охри — ось ці всі поєднання… Відповідно, ось це тепле-холодне поєднання або пропорція теплого-холодного у кольорі. Я зараз значно тонше відчуваю кольори, значно тонше можу передбачити для себе, як це зміниться в іншому освітленні, як усе буде виглядати у кінцевому результаті. А якщо ви добре придивитеся до речей навколо, ви можете відкрити для себе, що тіні — не сірі, скоріше бірюзові.


Найкраща похвала, коли кажуть: "О, це як я хотіла, тільки ще краще"


Я займаюся дизайном будинків, ресторанів, готелів, офісів, магазинів. Обираю не між тим, що я маю зробити, тому що добре зробити можна будь-який інтер’єр, і потрібно робити добре будь-який інтер’єр. Це я можу і роблю. Для мене важливо, які люди до мене приходять.

Я віддаю перевагу співпраці з цікавими та приємними мені людьми, які мають схоже із моїм уявлення про гармонію і про те, що таке хороший дизайн. Інтер’єр має подобатися тим, хто буде в ньому жити. І я маю бути задоволена результатом моєї праці. Тому це дуже важливо знайти саме тих людей, з якими це буде приємний процес і добрий результат. При створенні житлового інтер’єру все має виглядати стильно, але в цьому випадку не так важливі мої особисті уподобання щодо кольорів чи текстур, як те, що буде пасувати саме людям, які там будуть жити. Ще один дуже важливий аспект — інтер’єр створюється не на один день, а мінімум на 7 років, а за цей час усе може дуже сильно змінитися. Тому важливо продумати можливі зміни у функціях приміщень наперед. Також важливо враховувати побажання і потреби всіх, хто буде мешкати у будинку. У першу чергу, я думаю про функціональність, яку має мати у собі інтер’єр. А далі вже створюється атмосфера. Функція і атмосфера — це те, з чим я у цілому працюю. Тому, що стосується приватних інтер’єрів, то тут я намагаюся створити саме портретний інтер’єр, який відображав би їхню сутність і характер, аби люди заходили й відчували, що так, це саме їхній дім. Для мене найкраща похвала, коли кажуть: "О, це як я хотіла, тільки ще краще" — ось це найголовніше.


Створити атмосферу, характер, настрій


Коли я створюю інтер’єр для ресторанів, то окрім функції дуже важлива неповторна, впізнавана атмосфера, характер, настрій. Я ніколи не повторююся. Намагаюся для кожного закладу створити щось індивідуальне. Як лампи у "Voto", наприклад. Ось ми з вами сидимо у Вото, це заклад, який працює від ранку і до вечора, зранку тихий та затишний, тут можна спокійно випити каву та почитати ранкові газети, а ввечері налаштовує на спілкування із друзями або побачення в романтичній атмосфері при свічках. Є ранкові заклади, де певне освітлення, певна музика, використовуються певні кольори, які саме при відповідному освітленні, у відповідний час доби не дратують, вони навпаки мотивують… Є заклади нічні — там інші освітлення, фарби, кольори, текстури. Є заклади, які мають змінювати свій настрій. Все це можна робити освітленням, і не тільки.

Дуже люблю працювати над готелями. Тут, знову ж таки, крім функціональності, зручності та неповторності треба відштовхуватися від місцевості, від того, що ми бачимо із вікон, від того, що має відчути людина, коли вона протягом кількох днів тут живе. Як зробити так, аби лишилися добрі згадки із відпустки і про готель також. І так, щоб людина захотіла повернутися знов ще й і друзів запросила.


Дизайн — це функція і атмосфера


Після першої зустрічі я розумію, чи працюватиму у подальшому з людиною, чи ні. Доводиться відмовляти. У мене досить багато замовлень, якщо я бачу, що не встигатиму, чи це забере більше часу, ніж я розраховувала, то я тоді краще не братимуся. Також не беруся, якщо я бачу, що моє розуміння того, яким має бути дизайн, абсолютно не відповідає смаку потенційного замовника. Коли я бачу людину, відчуваю контакт, то тієї ж миті знаю, що у подальшому робитиму, я бачу загальну картину — я знаю це відчуття. Після створення загальної концепції, я починаю працювати над тим, що реально втілити, що — ні, оскільки є часові обмеження, або ж є питання, чи зможуть виконавці це зробити взагалі, також важливе питання не перевищити бюджету проекту. Я не роблю ті речі, які у принципі не можливо зробити. Воно просто того не варто. Для мене дизайн — це функція і атмосфера, реальність втілення.

Я дуже скрупульозно до всього ставлюся. Скажімо, 90% відповідності до мого задуму мене влаштують, а 80% — ні, я вже не буду задоволена.


Інтер’єр допомагає людині жити


Для того, аби я якісно працювала, я складаю технічне завдання на проектування, і це технічне завдання по суті, всі питання, які можуть виникнути. Є питання, які я ставлю замовникам, а інколи не ставлю, бо бачу відповіді в людях.

Якщо йдеться про приватний інтер’єр, то ми, знову ж таки, розпочинаємо з функції: яка кімната, хто в ній мешкатиме, чим саме людина планує займатися у цій кімнаті, чи потрібна саме ванна чи вистачає душу, буде робочий стіл чи не буде, скільки людей має сидіти за обіднім столом, може, комусь треба поставити бігову доріжку, а нема куди, значить, треба придумати, куди поставити і так далі. Тобто, відштовхуємося від потреб. Добре створений інтер’єр може допомагати людині краще жити.

Припустімо, я заходжу до дитячої кімнати, бачу перевернуті речі, іграшки розкидані будь-де, все верхи дном. Звідси зрозуміло, що активна, весела дитина, але у кімнаті має хаос. Це означає, що треба придумати систему складавання, вона має бути цікавою для дитини, аби вона сама вчилася прибирати, складати, сортувати свої речі. Окрім того є кольори, які заспокоюють. Ті ж текстури — якщо вони глянцеві, то вони сприяють активності, якщо м’які (до прикладу, покриття на дивані), оксамитові, то хочеш чи не хочеш, але кортітиме цю поверхню погладити, а коли гладиш, то відчуваєш умиротворення. Ось ці всі маленькі деталі, здавалося би… Можна використовувати 1000 дрібниць, які всі разом допоможуть людини знайти гармонію і жити краще.


Не трендом, а стилем


Не люблю поняття "тренд" у дизайні, я вважаю, що є поняття стилю. І стиль — вічний, функція — також вічна, якщо щось зручне, то воно служитиме довго, якщо щось витримане у стилі, то воно буде адекватним і через роки. Тому у інтер’єрі не варто відштовхуватися від трендів чи не трендів… У декоруванні, можливо. По суті, це продажі. Ось треба комусь продати нову колекцію шпалер, то вони розпишуть у всіх журналах, що треба купувати саме ці шпалери, ці шпалери наклеять, а наступного року вони вже не будуть модними. Ось кілька років тому була мода на чорно-білий інтер’єр — він контрастний, він жорсткий, він набридає буквально за кілька місяців. Тим не менше, це був тренд, за яким багато хто кинувся. На щастя, я таких інтер’єрів не робила, але тенденцію цю пам’ятаю. Часто люди просять зробити кафе чи квартиру у кавових тонах… Я вже не можу чути про кавові тони, про ліловий з фіолетовим, не можу (усміхається — ред.). Ось це, знову ж таки, тенденції, кілька журналів написали про певні інтер’єри, і все… Треба бути сміливішими!


Маленькі секрети та їстівні кольори


Хочу поділитися маленьким секретом для великої компанії. Йдеться про фон. Припустімо, тут (кав’ярня Voto — ред.) я використала теплий білий. Для фону можна використати різні відтінки білого, сірого, охри — природні, бажано матові кольори, на яких все буде органічно виглядати. Ось тут зараз висять ці картини, а за місяць висітимуть інші, інтер’єр зміниться, буде зовсім інше враження від нього, але, тим не менше, воно добре виглядатиме. Якщо ми знімемо чохли з цих подушок й вдягнемо на них червоні, інтер’єр зміниться. Можемо постійно міняти деталі і завжди буде щось свіженьке, і нам не буде набридати, але загальний фон буде постійним. Можна робити це кожен сезон, будь ласка, але є загальний фон, який дозволяє міняти ті ж подушки, штори, картини. Завершився сезон, а далі вже Новий Рік, відтак ми знімаємо одне, вдягаємо інше… Ті ж текстури — в’язані чохли взимку, певні легкі у літню пору. Адже, стіни, підлога стеля, меблі — це тіло, текстиль (штори, подушки, чохли) — це одяг , картини, вази — це аксесуари.

Тобто фон (тіло інтер’єру) лишаємо, одяг (текстиль) змінюємо, та по-новому розставляємо акценти (аксесуари). Змінюємо інтер’єр, не роблячи ремонту.

Ще одне моє відкриття пов’язане з кольорами. Як не помилитися, обираючи кольорову гаму. Я надаю перевагу натуральним, природним тонам, кольорам, які, якщо сказати одним словами, можна віднести до "їстівних". Якщо кольори їстівні, то вони будуть поєднуватися. До прикладу, беремо зелене яблуко і оранжевий апельсин й поміщаємо їх на білий фон. Виглядає класно? Класно. Беремо цибулю і баклажан. Виглядає класно? Класно. Беремо моркву, до моркви що? Беремо капусту, навіть якщо туди додати буряк, то все одно воно гарно виглядатиме, тому що це всі їстівні тони. А яфина з вершками? А малина із лаймом? А шоколад, полуницю та бісквіт? Якщо тони їстівні, то вони завжди гарно та гармонійно виглядатимуть, якщо неїстівні, то тут треба бути обережним. Якщо пофарбувати стіни диким неїстівним кольором, то думаю, за кілька тижнів можна почати сходити з розуму. Неїстівний колір із популярних, це наприклад, яскраво-яскраво-синя кухня. Це той колір, який для кухні дуже, дуже туго підходить. Можливо, у якості фону, можливо, без різких контрастів, до яких теж треба обережно ставитися. А краще, якщо вже дуже кортить синю кухню, обрати колір Блю Курасао, із ваніллю для фону та шоколадом для підлоги.


Подорожі, малювання, спів, Коельо, Ремарк


У мене завжди є натхнення до роботи. Я багато подорожую, якщо надто довго засиджуватися, то входиш у рутину. Якщо хочеш бути креативним, то не можна впадати у рутину. Нові враження, спілкування з новими людьми, нові ідеї… У різних країнах люди дуже по-різному вирішують насущні питання. Те ж саме оформлення саду перед будинком — ось я нещодавно була на Кіпрі — у нас, люди ставлять різні за розміром кольору та вигляду горщики на балконі — це виглядає не так симпатично, але на Кіпрі, чомусь, стоять не 5 горщиків, а 25, то це виглядає круто. Ось там буквально трішки не так, як у нас, і воно виглядає класно.

Зараз познайомилася з дуже цікавими людьми, багато фотографувала, хочу всім цим цим поділитися у своєму блозі.
Окрім дизайну інтер’єрів та подорожей я з задоволенням малюю, співаю, читаю, готую. Я малюю акрилом, найбільше мені подобається працювати на дереві. Дуже люблю дерево, воно вбирає вологу, його можна шліфувати, воно дає свою текстуру, фарби зовсім по-іншому лягають, об’єм у мене виходить більш живий.

Багато читаю, в основному у відрядженнях. Перечитала всього Коельо, Річарда Баха, Ремарка.

У принципі все, чим я займаюся мотивує мене та надихає робити те, що я люблю більш за все — створювати хороші інтер’єри.

Евеліна Гурницька, Varosh

Фото: Андрій Кирилюк

0 #