Головна Ідеї Освітній клуб "Ґомбичка": унікальний експеримент для дошкільнят
Освітній клуб "Ґомбичка": унікальний експеримент для дошкільнят
Освітній клуб "Ґомбичка": унікальний експеримент для дошкільнят

Вісім місяців в Ужгороді діяв експериментальний освітній клуб з підготовки дітей до школи. Придумали "Ґомбичку" небайдужі мами – прихильниці альтернативної освіти Тетяна Смріга та Людмила Балецька. Використовуючи власні професійні знання, вивчаючи методики найрізноманітніших навчальних програм та залучаючи до співпраці спеціалістів, жінки розробили концепцію клубу й сформували особливий освітній простір. Простір, у якому діти навчаються у грі – весело, вільно й невимушено.

Про суть, перебіг та перші висновки експерименту розповіли авторки: Тетяна Смріга, керівник рекламного агенства "Танки" та Мистецького центру "Кубло", громадська активістка, організаторка численних мистецьких та освітніх подій в Ужгороді, мама Соломії; Людмила Балецька, кандидат психологічних наук, викладач УжНУ та МДУ, психолог-консультант, тренер, мама Єви.


Як все починалося


Тетяна СмрігаТетяна: Ідея зародилася ще тоді, коли наші діти були зовсім малюками, їм було по 1,5 роки. Ми, мами – Люда, Аля Махлін і я – зустрічалися у скверах, парках і придумували різні заняття: досліджували тінь, сонце, калюжі, каміння.

Людмила: Тоді утворився "мамський" рух, який пізніше став фейсбук-спільнотою "Мами в Ужгороді". Об’єдналися мами з однаковими поглядами на дитинство та турботу про малюків. Ми назвалися "Клубом свідомих мам" і сповідували принципи природнього батьківства, організовували слінго- та інші тематичні зустрічі.

Тетяна: Ішов час, і наші діти були вже готові спілкуватися з кимось, тому ми задумалися над створенням середовища, де можна було б спокійно залишати дітей, знаючи, що вони там будуть у фізичній і психологічній безпеці.

Людмила: У нас не склалося з державними садками. Я розумію, що професія вихователя мега складна. Туди не можна йти, якщо не любиш дітей. І треба уважно слідкувати, щоби не вигоріти. Якби я розподіляла зарплату серед освітніх закладів (садок, школа, університет), то найбільшу б давала вихователям. Бо з маленькими емоційно найважче працювати. Разом із тим, проводила б справжній конкурс на посаду вихователя, щоб уникнути випадкових людей у цій професії.

Тетяна: Так ми створили сімейний дитячий садок, де об’єдналися кілька мам, які по черзі займалися з дітьми.

Людмила: Поступово встановлювалися важливі для нас правила, формувалася концепція.


Із сімейного садочка – в освітній клуб


Тетяна: Коли все стабілізувалося, усім дітям було комфортно і з’явився ритм, то активувалася освітня потреба – ще би добре дітей чогось і вчити. І от тут виникло багато питань. Як вчити? Їм всього 3-4 роки. Доречними виявилися професійні знання Люди, яка як психолог розуміє глибинні потреби й особливості дитини такого віку. Ми хотіли створити хороше розвиваюче середовище. Щоб не перебити жагу до знань, не напхати в дітей купу зайвої непотрібної інформації, яка займає ресурси мозку, але не дає розвиватися.

Людмила: Паралельно впроваджували лекції та семінари для батьків. Рухалися у двох напрямах: по психології, де запрошували відомих фахівців, наприклад, професора Наталію Сіру, яка у США займається дослідженнями у сфері дитячого розвитку та сімейних стосунків. Її вплив на формування клубу дуже важливий і саме вона була нашим неформальним куратором з психології. Друге питання – освіта. Ми організовували семінари на важливі для батьків теми, запрошували людей, які мають досвід альтернативної освіти тут, в Україні. Наприклад, двічі приїздили засновниці і викладачки чудової альтернативної школи в Києві "БеркоШко". Три тижні провели на своєрідному стажуванні в Німеччині, де ознайомилися із декількома типами альтернативних садків та шкіл, державних університетів. 

Тетяна: Ми зрозуміли, що освіта, яку ми собі уявляємо, можлива. Тобто ми вирішили реалізувати реформу освіти в окремо взятому колективі батьків, яких хвилювали ті самі питання якісної освіти, що й нас. Бо насправді бачимо світову кризу, і вона стосується не тільки України. Ми готуємо дітей не до того життя, яким вони будуть жити і навчаємо не тому, що їм буде потрібно.

Людмила: Найголовніша штука, яку я побачила в Німеччині, – діти не здогадуються, що їх зараз чомусь навчають. Це сприймалося як частина життя, а не урок. А з дорослішанням можна вводити окремі компоненти занять.

Ми вивчали різні системи альтернативної освіти, і з усіх брали те, що вважали важливим або найціннішим: вальдорфську систему, де так багато стосунків між дорослим і дитиною, Монтессорі, де великий акцент на розвиваючому середовищі та самостійності, Саммерхілл, де багато залежить від рішень дітей. Ну, і звичайно ж, теорію прив’язаності, бо для повноцінного розвитку дітей необхідно створити безпечний базис.

Тетяна: Так сформувалася "Ґомбичка". Щодо назви, то по-закарпатськи це означає "ґудзик". Це щось маленьке, але воно з’єднує: дорослих і дітей, гру і знання, навчання і життя. Ґудзиків багато, але кожна ґомбичка унікальна і важлива – так само, як кожна дитина. Ґомбичка ніби непомітна, але коли її нема, то це погано.


"Ґомбичкове" життя


Тетяна: Крок за кроком вималювалися основні принципи "Ґомбички":

1. Відкритість. Це середовище, відкрите для інших людей. У звичайних садочках – замкнута система, діти спілкуються лише з вихователями та однолітками. Ми намагалися, щоби діти мали доступ до вільного спілкування з іншими дорослими. Окрім ведучої групи, Марічки Полянко, у нас були профільні викладачі. Додатково регулярно запрошували відомих письменників, перекладачів, носіїв мови, художників. Робили маленькі й великі вистави для батьків і рідних, спільні прогулянки з батьками.

Людмила: У нас в гостях були поет Сергій Жадан, перекладачка Юлія Любка, художники Мар’яна Фантич і Домінік Янг, Віктор Лавний, Блажей Русин, Наталія Дідик та багато інших цікавих людей.

Тетяна: 2. Експертність. Ми завжди ставимо найвищу планку якості, у першу чергу, собі. Крім того, ми приводили найкращих спеціалістів у своїй сфері. Діти переймають щось від дорослого, якщо він справді захоплений цим питанням. Малюки прекрасно це відчувають, і тільки така людина може запалити їх.

Музику, наприклад, у нас проводила Катерина Кудашева – вона сама музикант і мама, чудово розуміє дітей, її музичні заняття просто неймовірні! Там поєднується все – ритм, рух, логіка, винахідливість, фантазія, співочі та танцювальні традиції різних народів. Це справжнє, глибинне розуміння і відчуття музики.

3. Ритмічність. Ритм надзвичайно важливий для дітей. Світ настільки великий, що його треба хоч якось структурувати, тоді діти відчувають, що вони можуть впливати на своє життя.

Людмила: 4. Дітоцентричність. Найголовніше в "Ґомбичці" – це повага до дітей. Уся програма, принципи, правила – все будується навколо дитини, її справжніх потреб. Заняття у формі гри максимально гнучкі, що сприяє можливості підлаштуватись під настрій і можливості кожної окремої дитини.

Тетяна: 5. Інтегрованість. Немає окремих предметів, одне плавно переходить в інше, в одній активності можуть поєднуватися математика, логіка, природознавство і мистецтво. Тут нам допоміг принцип проектної освіти, який зараз активно впроваджує Міністерство освіти в Новій українській школі; хоча освітній компонент у державних садочках поки що зовсім не модернізований.

Людмила: Таким чином, у нас було три дні занять. Ми розробили план на рік. Кожного тижня інша тема, навколо якої будувалися всі активності та ігри. Були малі і великі проекти. Малі можна реалізувати за годину-дві, великі – за тиждень, деякі за кілька тижнів. Базова структура така: перший день – музика з Катею, бібліотека і ліпка з відомою у місті керамісткою Юлією Єгоровою (Роговою). Другий – мистецтво, часто з кимось із запрошених художників і театр. Третій – День дитячих ідей, випічка і англійська з носієм мови – чудовим студентом-медиком Габріелем Текноном. Навколо цього – багато розвиваючих тематичних ігор.

Спочатку була тільки ранкова група, а потім для зручності зробили ще й вечірню. Всього 12 дітей, віком від 4,5 до 7 років.

Усі предмети у нас пов’язані між собою. Наприклад, книги. У дитячому віці важливий компонент – образність. Якщо ти хочеш дитину захопити, мусиш подавати цілий твір. На курсі "Ґомбичкова бібліотека" ми не просто читали українською, англійською (а одного разу навіть польською), а проводили цілу роботу з книгою. Будували бібліотеку, заповнювали читацький квиток, розповідали про автора, хто він, як живе, хто ілюстрував книгу, проводили паралелі з життям. Діти розуміли, що письменник – це не якась абстрактна істота, починали питати, скільки в нього було дітей, що він любив на сніданок. Часто під книгу потім був зав’язаний театр та інші ігри.

Найбільшою проблемою було вмістити всю літературу. Ми відбирали тільки найкращі світові зразки, бестселлери, і все одно часу бракувало.

Тетяна: Важливий принцип "Ґомбички" – все прив’язувати до життя. Немає абстрактних знань, букв, цифр, віршів – все це є в реальному житті, всі ці знання для чогось потрібні. Під час випічки діти вчилися зважувати, відміряти, порівнювати величини, отримали базове розуміння дробів, геометричних фігур. Готувалися до Різдвяної вистави – і заодно дізналися, як і для чого дизайнувати плакат, як виготовляти декорації. Ну і Різдвяні традиції вивчили, історію Різдва, колядки. Через екскурсії по місту вчилися читати карту міста, вивчали правила дорожнього руху. У мікробіологічній лабораторії не тільки дивилися на мікробів, але й вирощували флору із власних долонь.

Людмила: Під час планування вивчали символи, дні тижня, місяці, час і годинник. Під час квесту вивчали букви, бо інакше не вирішиш завдання. У найпопулярніших іграх "Базар" чи "Магазин" доводиться хоч трохи розібратися з грошима та їхнім номіналом, з поняттями "більше – менше". Разом із тим, найулюбленішим днем усіх дітей був "День дитячих ідей" – це коли діти самі пропонували ідеї та ігри з модерацією дорослого. Це був день, коли вони могли відчути себе дорослими і відповідальними частинами спільноти. Важливо було не тільки пропонувати ідею, а й домовитися про порядковість реалізації ідеї, чесність у дотриманні своїх і чужих правил, а також надзвичайне вміння (яке зазвичай немає можливості тренувати) – розподіляти час на всі ігри більш-менш порівну. Згодом День дитячих ідей частково трансформувався у День самопрезентації, доповнювався Днями улюбленої іграшки, велопрогулянки та іншим подібним, що приносить радість. А одного разу ми провели Великі дитячі збори: відкрито і чесно спитали в дітей, що їм подобається, а що хотіли би змінити в "Ґомбичці". Відповіді були різними, але ніколи не забуду їхніх радісних і здивованих очей: їхню думку поважають і цінують.

Тетяна: І в кінці року усі дивовижним чином вміли писати, рахувати, читати. Знають основи географії, природознавства, говорять англійською, крутезно малюють, виготовили власноруч 10 музичних інструментів. Вони дуже багато знають, але ми не вчили їх цього спеціально, а просто створили умови, де вони самі захотіли і навчилися.

Людмила: Ми поставили кінцеву мету, які компетентності діти повинні були здобути: вміти спілкуватися, орієнтуватися в книзі та нових завданнях, розуміти логіку задачі, працювати в команді.

Тетяна: "Ґомбичка" настільки подобалася дітям, що вони питали, коли ми вже туди підемо. Погоджувалися на якісь умови, щоби не пропустити заняття. Сльози були не тоді, коли треба йти у "Ґомбичку", а коли з якихось причин треба пропустити. Це було для нас найбільшим компліментом.


Труднощі


Людмила: Труднощі, звичайно, виникали. Щотижня ми зустрічалися всі разом, обговорювали, що пішло добре, що не дуже; що встигли, що ні. І детально планували наступний тиждень. Насправді підготовка до занять тривала набагато довше, ніж самі заняття.

Тетяна: Важко, що завжди треба мати багато ігор і завдань у запасі. Щось діти не хочуть, щось виявилося заскладним, і проекти так і залишилися незавершеними, а щось навпаки – занадто простим, і діти впоралися значно швидше, ніж ми розрахували.

Людмила: Якісна освіта вимагає якісних матеріалів і високої зарплатні працівникам, тому будь-яка альтернативна школа не може розвинутися до масштабів державної. Крім того, у нас є явний дефіцит кваліфікованих кадрів, які готові змінюватися і вчитися, щодня розвиватися.


Висновки


Тетяна: Я для себе зробила висновок, що якісна освіта для малюків можлива. Тобто можна навчати їх інтергровано у грі, щоби при цьому вони були радісні, щасливі й залишалися допитливими. Важливо готувати дітей не до навчання в школі, університеті та вигідної роботи, а до життя. Для мене важливо, щоби моя дитина була цілісною особистістю, яка займається тим, що для неї важливо, що приносить їй задоволення. Щоби вона знала, що вона цінна. У нашого покоління немає цього відчуття, ми відчуваємо свою цінність тільки у зв’язку з чимось, бо приносимо якусь користь.

Людмила: Я для себе зробила висновок, що якісна освіта, на жаль, не поширене явище в Україні. Що у всіх нас дуже низька планка щодо якості освіти. А вона можлива тільки тоді, коли ми піднімаємо свою особисту освіту, коли ростемо самі. Школа зараз змінюється. Я думаю, що найбільш не готовий компонент у реформі освіти – це батьки і сама школа. Діти завжди готові до всього. Це нам треба встигати за ними. Чи готові батьки відступити від свого его, соціального порівняння? Чи готовий вчитель зрозуміти, що ті діти, яких він узяв 4 роки назад, а тепер випустив, і новий набір – це зовсім інші діти?

Тетяна: Чи підуть наші діти до школи? Варто давати шанс усім змінам, які очікують школу. Я вважаю, що новий Закон про освіту – це найкраще, що було за всі роки існування України. Це чудово і правильно з усіх боків. Важливо, щоб батьки не робили типових помилок, не розглядали освіту через призму стереотипних кроків, до прикладу, таких як: "Нехай роблять домашні завдання. Ми мучилися і вони нехай мучаться. Як це – не ставити оцінки? Навіщо ж тоді вчитися?".

Людмила: Ми хотіли би, щоб альтернативна підготовка до школи продовжилася і для інших дітей. Опрацьовано так багато ідей, методик, програм. І це не просто теорія – ми все це пропрацювали з дітьми.

Ми маємо намір створити онлайн платформу, де можна брати готові освітні проекти і просто їх запроваджувати. Ми готові до консультацій, якщо хтось надихнеться і схоче створити свій освітній клуб. Маємо для цього усі необхідні компетентності та знання – від маркетингу до навчання персоналу. Сама ж "Ґомбичка", можливо, переросте у "післяШколу" (подібно до наших груп, які називалися "доШкола"), типу груп продовженого дня. Бо це освітній клуб, який росте разом із нашими дітьми.

Освіта – це дуже складне явище. Справжні результати нашого експерименту проявляться через 15 років. Головне – не утискати дитину, не ставити їй забагато рамок і обмежень. Не ламати її. І тоді це покоління буде кардинально іншим та максимально себе проявить.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Наталія Боднар, Томі Бодов

17 липня, вт, 15:17     1 1493

Коментарі:



Залишаючи коментар, будь ласка, пам’ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, які безпосередньо чи опосередковано мають відношення до цієї публікації.
Відправити