Art

Василь Кадар: малювати, танцюючи

7 Листопада 2018 2 692

З-поміж представників молодого покоління закарпатських художників все більше привертає до себе увагу Василь Кадар. Скромного хлопця із Сокирниці ще під час навчання в Ужгородському коледжі мистецтв ім. А.Ерделі помітили педагоги і пророкували перспективне майбутнє. Сьогодні Кадара дедалі частіше запрошують на пленери, його роботи з’являються на виставках і поповнюють приватні колекції. Він зовсім не губиться на фоні полотен визнаних митців Закарпатської школи живопису, навпаки – приваблює свіжістю і непересічністю. Працює з кольором і акцентами, ловить мить, настрій, враження – все, як і годиться імпресіоністу. Тож якщо ви прихильник чуттєвого живопису, а ще полюбляєте робити ставки на талановиту молодь, поспостерігайте за Кадаром.

– У тебе скромна майстерня. Достатньо цього простору для творчого розмаху?

– Абсолютно. Мені тут затишно, це головне. Тут вдається налаштуватися на роботу. Ну, і це перше моє справжнє робоче місце. Орендую невелике приміщення в якості майстерні кілька років і поки що міняти не планую. Будинок знаходиться на околиці Ужгорода, тут не людно, тому є можливість зосередитися виключно на роботі.

– Сам ти з Хустщини. Кажеш, у роду художників не було. То як у хлопчика із Сокирниці проявився талант до малювання?

– Хто його знає? Принаймні, я про художників у роду не чув. Сам малювати почав, як тільки взяв ручку. У 3 роки вже перемальовував вовка з «Ну, постривай!» Мій дідо це помітив і всіляко підтримував. Саме він вплинув на те, щоб я вчився у художній школі, потім відправив мене до художника Ласла Гайду. Далі був період, коли я все закинув. Навіть кухаром планував стати. Але коли прийшов час думати про вступ, все-таки вирішив іти вступати до «художки». Подав заяву до Ужгородського коледжу мистецтв на спеціальність «Художня обробка металу», бо туди був невеликий набір і було більше шансів вступити. Так що я «металіст» за фахом, хоча зараз займаюся живописом.

– Коли тебе помітили в коледжі?

– Це взагалі дивно сталося. При вступі я набрав найнижчий бал серед абітурієнтів. А от малювати любив. Десь на 4-му курсі після однієї з виставок студентських робіт із живопису до мене підійшов художник Антон Ковач і запропонував відвідати його заняття. Він викладає у коледжі і Закарпатській академії мистецтв, не був моїм педагогом, але взяв під своє крило. Я став ходити до нього на пари з іншими групами, прислухатися, якось сам за себе взявся і крок за кроком почав працювати. У нас зав’язалася дружба. Антона Михайловича я вважаю своїм учителем, який привив любов до живопису. Вже коли після коледжу вступив до інституту, він мене готував до конкурсу, потім взяв на пленер, познайомив з іншими художниками. Так я втягнувся і почав розвиватися в живописі. А далі по закінченні навчання через сімейні обставини змушений був повернутися додому в село…

– Надовго випав з ужгородської художньої тусовки?

– Рік був удома. Щось малював, займався храмовими розписами, але дуже не вистачало художників, спілкування. Потім не витримав і переїхав до Ужгорода. Зняв квартиру, працював у малярному цеху, підробляв розписами і продажом картин. Одружився. І вирішив серйозно присвятити себе живопису. Зняв в оренду майстерню і тепер я тут.

– Ти досі перебуваєш під впливом Антона Ковача?

– Ми дружимо, я часто заходжу до нього на пари і на каву. Але в якийсь момент зрозумів, що потрібно відходити від манери вчителя і шукати себе. І я поринув в експерименти.

– Який напрямок обрав?

– Ще остаточно не визначився, але зараз більше тяжію до імпресіонстичної манери. Близький по духу фовізм і абстарктний живопис. Так воно мені йде і само веде. Працюю, незважаючи на кількість замовлень. До речі, помітив, що якраз замовлення зупиняють творчість. Нема розкутості, навіть якщо клієнт дає повну свободу, бо ти весь час хвилюєшся.

– Чи змінилася твоя художня манера за останній час?

– Так, сам бачу, що я помінявся. У техніці, творчому характері – я став трохи грубший, пряміший, впертіший і водночас спокійніший.

– Хто із сучасних закарпатських художників тобі імпонує?

– Всіх відразу не згадаєш. Антон Ковач, Олександр Малеш (він також зробив вагомий внесок у становлення мене як художника), Людмила Корж-Родько і Тарас Табака (до якого прислухаюся і часто раджуся). З молодих – Олексій Динник, Руслан Тремба, Вітя Мельничук.

– А зі світових класиків?

– Моне, звичайно. Якось були в Римі і я здалеку побачив на стіні плакат з анонсом. Так я потрапив на виставку Клода Моне. Вона справила на мене найбільше враження у тій поїздці до Риму. Було виставлено десь 60 робіт. Їх я раніше бачив у книжках чи Інтернеті, але наживо вперше… Це щось неймовірне… Я зрозумів тоді, чому ним захоплюється цілий світ. Колір, композиція – просто дивовижно. Моне писав повітря. Казав, що не пише листя на деревах, а повітря, яке проходить крізь листя. Я це побачив тоді.

– Імпресіоністи ловлять відчуття. Емоцію у певний момент життя. Суб’єктивне переживання. Трохи вже знаю тебе і мені здається, що навіть тоді, коли розмовляєш, ти залишаєшся дуже закритим. Чи вдається тобі виговоритися за допомогою фарб? Відтворити те, що відбувається у твоїй душі?

– Я працюю над цим. Це не просто. Стараюся впіймати миттєве враження, бо через секунду цього вже не буде. Буде інше враження й інша картина, а не ця.

– Які найважливіші настанови дали тобі твої вчителі, які ти запам’ятав і керуєшся ними?

– Ковач навчив культурі живопису. Контролювати дії, вдумливо ставитися до роботи. Щоб відчувати джаз від малювання. Табака радив завжди знати, що я хочу сказати. Працювати виразніше, при цьому думати і бути розслабленим. Це найбільше запам’яталося.

– На даному етапі ставиш собі якусь головну задачу в роботах?

– Зараз працюю, бо не можу не працювати. Надмети немає. Головне, щоб було цікаво, в першу чергу, мені самому. Задача ставиться в конкретній роботі і я намагаюся вирішити її. При цьому просто кайфувати від самого процесу. Це основний фактор.

– Є щось, над чим вже довго б’єшся, але що ніяк не дається, пручається?

– Колір, виразна пляма, композиція – це головне, що я зараз шукаю в роботах. Важливо всю роботу розкласти на плями, знайти виразність. Навіть якщо це не промальовано, щоб було зрозуміло: це відблиск сонця на лиску дерева, який бринить від вітру. Що легкий вітер у цей час гойдає гілку. Що це ранок і повітря прохолодне. Багато чого можна розказати однією плямою. І кольорове наповнення роботи створює цей настрій, робить рух.

– А буває, що робота взагалі не йде?

– Буває. Тоді я просто сиджу у майстерні і нічого не роблю. Або займаюся якоюсь технічною роботою.

– А якщо, скажімо, картина планується на виставку і піджимає дедлайн?

– Тоді просто не дам її на виставку.

– Які сюжети тобі цікаві?

– В основному пейзажі, інколи портрети. Натюрморти також пишу, але їх не дуже люблю, бо вони статичні.

– Бачу багато робіт, навіяних подорожами. Замальовуєш ескізи на місці, фотографуєш, чи відтворюєш потім сюжети з пам’яті?

– Накидую дещо фломастером, гелевою ручкою. Іноді фотографую, але якось фото ніколи не передає те моє особисте враження. Нещодавно відчув необхідність колекціонувати емоції. Вдома добре працювати, але рано чи пізно ти почнеш топтатися на місці. Подорожі пливають на колір, мислення, сюжети. Був у Будапешті та інших містах Угорщини, в Словаччині, Італії, Іспанії – і щоразу бачу щось нове. Стараюся відвідувати національні музеї. Там можна побачити класичне мистецтво і сучасне. Відчути його на дотик завдяки атмосфері. Я дуже продуктивний після поїздок, наганяється апетит до малювання.

– Було таке, що наснився якийсь образ і ти його просто потім переніс на полотно?

– Швидше, якщо я вже над чимось працюю, а воно важко йде. Бо тоді воно постійно при мені, в голові. Таке було торік. Працював над однією роботою, яка не давалася. Залишав її на місяць, навіть повертав до стіни, щоб взагалі не бачити. Потім знову брався. Таке дуже тривожить, мучить, не дає спокою. От тоді точно снилася. Називається «Стара легенда», про Хустський замок. На межі абстрактного живопису. Мені здається, завершив я її завдяки якраз підказкам зі снів.

– Є картина, яку ніколи нікому не зможеш продати, навіть якщо тобі запропонують за неї непристойно велику суму?

– Є така. Одна. Це був той випадок, коли я впіймав момент, відчув джаз. Нічим непримітний будиночок недалеко від моєї майстерні – просто зацвіла гліцинія і було цікаве світло. Але я побачив щось інше, відчув момент. А коли зробив роботу, зрозумів, що це воно. Тоді я малював дійсно, танцюючи.

– У тебе легкий характер?

– Не думаю. Я відповідальний, запальний, але швидко проходить. Впертий, прямолінійний – через це мене багато хто не любить. Висловлю свою думку відверто в очі.

– Який настрій тебе більше надихає – коли ти щасливий, чи сумний?

– Я пишу щодня, незалежно від настрою. Натхнення потрібно створювати самому. Треба працювати так, щоб ти був тільки тут і нічого навколо не бачив. Розтанути в полотні. Бути настільки захопленим, щоб забути про все. Відчувати драйв, шаленство, піднесення. Малювати, танцюючи. Це дурниця, коли кажуть, що митці продуктивніші, коли страждають. Неправда. Будь-яка емоція варта того, щоб її зобразити і змусити співпереживати глядача.

– А як бути, якщо ти приступив до роботи з одним настроєм, а завтра він вже зовсім інший?

– Це складно. Треба змусити себе настроїтися на ті емоції, які були на початку задумки. А далі сама картина може змінити настрій художника.

– Найбільш важливий етап в роботі?

– Всі роботи живуть якимись моментами. Робота цікава навіть до того, поки ти до неї приступаєш. Цей період важливий. Ти її виношуєш, розмірковуєш. Далі має велике значення перше враження і той момент, з яким ти приступив до її виконання. Коли щось клацне і все – ти працюєш. У таку мить ти там, дуже все швидко відбувається і потім ти щасливий. А далі інтерес вщухає.

– Найскладніший колір?

– Чорний. Він найбільш капризний. Але буває таке, що, на перший погляд, дуже простий відтінок у сусідстві з іншим змінюється, наповнюється, насичується, стає багатшим. Це дуже цікаво. Колір впливає на колір.

– Що найважче дається зобразити: стан, емоцію, погляд, вітер, море?

– Лілічку. Дружину. От її не можу намалювати. Є неймовірна кількість спроб, ескізів, порваних полотен. Вона проста і надзвичайно складна водночас. Вона неймовірна. Її образ неможливо впіймати. Бажання зобразити її ідеально мене гальмує і зупиняє. От до неї я ще не доріс точно…


Про Василя Кадара

Антон Ковач, художник

Я викладаю в Академії і в період навчання Василя Кадара мав можливість спостерігати за процесом його пізнання живопису, а затим і становлення як художника. Він вибрав для себе те, що пов’язано з активним кольором. У композиції віддає перевагу камерним речам. Тягнеться до яскравості, кольорової соковитості, і це йому вдається. Навчився узагальнювати, тримати композицію.

Я люблю джаз. Джаз може бути музичним і візуальним. У живописі через колір, через кольорові ритми можна передати відчуття музики. Небанальний художник може похвалитися музикальним живописом. У Василя це є.


Тарас Табака, художник

Василь Кадар – пронизливий нервовими сплетіннями та пульсуючий емоціями. Відчайдушно та зухвало закоханий у красу, вишуканий та вистражданий, демонічний за природою та романтичний водночас у своїй щирій сутності справжнього творця. Прискіпливий трудівник в лаштунках лірика, майстер, що відчуває квінтесенцію живопису усіма фібрами своєї душі. Відпускаючи на вільну течію форми, він через колір розкриває зміст начебто простих речей, котрі насправді є такими важливими у своїй звичності.

Пабло Пікассо якось занотував: «У мистецтві важливий не пошук, а здобутки». Гадаю, ці слова можна з упевненістю співставити з живописним шляхом Василя. А ще – це напрочуд позитивна і світла людина.


Оксана Гаврош, мистецтвознавиця

Творчість Василя Кадара підкуповує своєю цілеспрямованістю. Шлях вільного художника, який він обрав, нелегкий, але водночас спокусливий непримарною свободою, досягти якої можливо лише щоденною роботою у майстерні. При цьому автор не намагається загравати із глядачем, а наполегливо аналізує об’єктивний світ та досвід попередників.
Сьогодні його сміливо можна назвати продовжувачем традиції закарпатської школи живопису. Адже Василь постійно досліджує форму та колір у, на перший погляд, традиційному жанрі пейзажу. Найважливіше, що він експериментує не заради експерименту. Для нього важливий процес, складовими якого є емоція й синтез змісту та форми.


Наталія Сіма-Павлишин, художниця

Його творчість – феєрверк емоцій , кольору, відчуттів, неординарне сприйняття світу через позитив. Картини – життєстверджуючі, пронизані світлом. Натюрморт, пейзаж, безпредметна композиція не можуть не радувати.

Образне мислення та велика майстерність роблять роботи унікальними.


Емма Тремба, художниця, подруга

Насамперед, це хороша весела чуйна людина.

Талановитий перспективний художник. Має свій характер письма, який впізнається.

І взагалі – чудовий друг.


Лариса Липкань, Varosh

Фото: Карл Смутко

0 #
# василь кадар # ужгород # художник